З чого виготовляють фанеру

Фанера — один із найпоширеніших матеріалів у будівництві, меблевій справі та оздобленні. Її роблять не з цільної дошки, а з кількох тонких шарів деревини, які склеюють так, щоб волокна сусідніх шарів йшли перпендикулярно. Саме це й дає фанері міцність у всіх напрямках і стійкість до деформацій.

Головне питання — з чого саме її виготовляють. Основа завжди одна: шпон. Це тонкі листи деревини товщиною від 0,3 до 4 мм, які знімають з колод. Далі додають клей, пресують під тиском і температурою — і отримують готовий лист. Від породи дерева, якості шпону і виду клею залежить, чи підійде фанера для підлоги, меблів, опалубки чи зовнішніх робіт.

У практиці я часто бачу, як люди плутають фанеру з OSB чи ДСП. Це зовсім різні матеріали. Фанера зберігає структуру деревини, тому вона міцніша на згин і краще тримає кріплення. Але давайте розберемо все по порядку — від лісу до готового листа.

Основна сировина: деревина та шпон

Все починається з колод. Для фанери підходять тільки рівні, без великих сучків і гнилі стовбури певного діаметра. Їх називають «лущильними» колодами. З них отримують шпон — тонкі шари, які стануть «м’ясом» майбутньої фанери.

Шпон буває двох основних видів за способом отримання:

• лущений — знімають обертанням колоди на верстаті, як розмотують рулон паперу;
• струганий — зрізають ножем, отримуючи більш декоративну текстуру.

Для більшості будівельної та меблевої фанери використовують саме лущений шпон. Він дешевший і дає більший вихід матеріалу з однієї колоди.

Які породи деревини використовують

Породи ділять на листяні та хвойні. Від цього залежить щільність, міцність і зовнішній вигляд готового листа.

Серед листяних порід найчастіше беруть березу. Вона має рівномірну структуру, високу міцність і добре лущиться. Березовий шпон щільний — близько 640–700 кг/м³ у сухому стані. Саме тому березова фанера вважається однією з найкращих для меблів і конструкцій, де потрібна жорсткість. Також використовують вільху, бук, клен, осику, тополю та липу. Вони м’якші, тому частіше йдуть у внутрішні шари.

Хвойні породи — сосна, ялина, ялиця, модрина. Вони легші (щільність близько 450–550 кг/м³) і дешевші. Хвойна фанера добре підходить для будівництва, опалубки та чорнових робіт. Зовнішні шари можуть бути з хвойного шпону, а внутрішні — з листяного, або навпаки.

У практиці помічав цікаву річ: коли роблять комбіновану фанеру, зовнішні шари часто ставлять з берези, а середину — з сосни. Так економлять на вартості, але зберігають міцність і красивий вигляд поверхні. Головне — щоб волокна завжди чергувалися під прямим кутом.

Клеї та смоли: що тримає шари разом

Без клею фанера просто розсиплеться. Саме клей визначає, чи можна використовувати лист у вологому приміщенні, на вулиці чи тільки в сухих умовах.

Найпоширеніші варіанти сьогодні:

• карбамідоформальдегідні смоли (КФ) — основа марки ФК. Добре склеюють, відносно недорогі, але не дуже стійкі до постійної вологи;
• фенолформальдегідні смоли (ФФ) — основа марки ФСФ. Значно стійкіші до води і перепадів температури;
• меламінокарбамідоформальдегідні (МКф) — проміжний варіант з кращою вологостійкістю, ніж звичайні КФ;
• ізоціанатні та соєві клеї — сучасні рішення з мінімальним або нульовим вмістом формальдегіду.

Раніше використовували й натуральні клеї — казеїнові та альбуміноказеїнові. Вони екологічні, але слабші за водостійкістю, тому зараз майже не зустрічаються в серійному виробництві.

Важливий момент — клас емісії формальдегіду. Він позначається як E0, E1 або E2. Для житлових приміщень і меблів краще брати E1 або нижче. У практиці я завжди перевіряю маркування на торці листа — там має бути вказано і марку клею, і клас емісії.

Як саме виготовляють фанеру: основні етапи

Процес виглядає просто тільки на словах. На заводі все відпрацьовано до хвилин.

1. Підготовка колод. Їх очищають від кори, ріжуть на чурбаки потрібної довжини і часто пропарюють або вимочують у гарячій воді. Це робить деревину м’якшою і полегшує лущення.
2. Лущення. Чурбак закріплюють на верстаті і обертають. Ніж знімає безперервну стрічку шпону товщиною від часток міліметра до кількох міліметрів.
3. Сушіння. Свіжий шпон містить багато вологи. Його сушать у спеціальних сушарках до 5–10 % вологості.
4. Сортування і ремонт. Шпон оглядають, вирізають дефекти, заклеюють сучки спеціальними латками.
5. Нанесення клею. На одну сторону листа наносять рівномірний шар смоли.
6. Збірка пакета. Шари складають так, щоб напрямок волокон чергувався. Кількість шарів завжди непарна — 3, 5, 7, 9 і більше. Це потрібно для симетрії, інакше лист поведе.
7. Пресування. Спочатку холодне (щоб клей «схопився»), потім гаряче під тиском і температурою близько 140 °C і вище.
8. Обрізка, шліфування, контроль. Готові листи ріжуть у розмір, шліфують з одного або двох боків і сортують за якістю поверхні.

Після цього фанеру або залишають «голою», або ламінують плівкою, або покривають шпоном цінних порід.

Порівняння основних видів фанери за матеріалами

Щоб було простіше орієнтуватися, зібрав основні відмінності в таблицю.

Березова майже завжди дорожча, але й служить довше в навантажених місцях. Хвойна легша і дешевша — її люблять будівельники для тимчасових конструкцій.

Що впливає на якість готової фанери

Навіть з хорошої деревини можна зробити поганий лист. Ось на що варто звертати увагу.

• Товщина і рівномірність шпону. Якщо внутрішні шари різної товщини — лист може жолобитися.
• Якість склеювання. При розшаруванні видно, що клей погано проникав або пресування було слабким.
• Вологість. Норма для готової фанери — 5–12 %. Якщо вище — ризик цвілі і деформації.
• Кількість і якість латок на поверхні. У вищих сортах їх майже немає.

За спостереженнями, найчастіша помилка покупців — брати найдешевшу фанеру «на око». Потім виявляється, що внутрішні шари з низькоякісного шпону, а клей — найпростіший. Через рік-два така фанера починає розшаровуватися в місцях кріплення.

Ще один нюанс — екологічність. Формальдегід у клеях є майже завжди, але його кількість жорстко нормується. Для дитячих кімнат і кухонь краще шукати матеріал з класом емісії E0 або E1 і перевіряти сертифікати.

Де і як використовують фанеру залежно від складу

Березова ФСФ часто йде на підлогу, сходи, меблеві корпуси і навіть на обшивку яхт. Хвойна ФК — на внутрішні перегородки, чорнову підлогу, упаковку. Ламінована (з плівкою) — на опалубку, бо вона витримує багато циклів заливки бетону.

У меблевому виробництві люблять фанеру з зовнішнім шаром з берези або шпоновану цінними породами. Вона добре шліфується і фарбується. Для зовнішніх робіт потрібна тільки ФСФ або спеціальна бакелітова фанера, де шпон просочений фенолформальдегідною смолою ще до склеювання.

Цікаво, що авіаційна фанера колись робилася майже виключно з березового шпону особливої якості. Сьогодні її використовують рідше, але принцип той самий — максимальна міцність при мінімальній вазі.

Якщо коротко підсумувати: фанеру виготовляють із шпону листяних і хвойних порід, склеєного спеціальними смолами. Від вибору деревини і клею залежить майже все — міцність, вологостійкість, зовнішній вигляд і ціна. Коли наступного разу будете обирати лист, дивіться не тільки на товщину, а й на маркування: порода, марка клею, сорт і клас емісії. Це заощадить час і гроші в майбутньому.

А якщо сумніваєтеся — беріть невеликий зразок і перевірте, як він тримає кріплення і чи не розшаровується при зволоженні. У практиці це найшвидший спосіб зрозуміти, з чого насправді зроблена конкретна партія.